Для проведення дослідів вчені записали гарчання 12 собак, які відганяли від сторонніх дісталася їм смачною кістки. Шість тварин утворили групу «маленьких» (висота в холці — менш 52 см), а решта були віднесені до «великим» (тут висота в холці перевищувала 60 см). Оцінити різницю між групами можна по двом прикладам отриманих звукових файлів.

В експериментах взяли участь 96 собак. Їх саджали поруч із господарями перед екраном, центром якого був встановлений гучномовець. В основному тестуванні, розрахованому на 24 тварин, на різні половини екрану проектувалися дві фотографії однієї і тієї ж собаки, причому одне зображення відповідало за розміром собаці, гарчання якої чули випробовувані, а друге було зменшено (або збільшена) на 30%. Іншим тваринам демонстрували змінені аналогічним чином знімки кішок або геометричні фігури — трикутники.

Реакцію піддослідних записували на відеокамеру. Як виявилося, 20 з 24 собак в основному досвіді, почувши ревіння, спочатку дивилися на відповідну за розміром картинку. В інших серіях експериментів нічого подібного зафіксовано не було.

Дослідники також з’ясували, що собаки довше дивляться на зображення тварин, ніж на трикутники; штучні об’єкти, таким чином, не занадто сильно цікавили піддослідних. Цікавий результат дав досвід з фотографіями кішок: собаки набагато частіше дивилися на лівий знімок, ніж на правий. Це підтверджує дані інших експериментів, в яких було встановлено, що незвичайні подразники — не зустрічається в природі поєднання звуку і образу — викликають підвищену активність правої півкулі мозку.

На думку співробітника Університету Дьюка Брайана Хеа (Brian Hare), ідею описаних дослідів необхідно розвивати. «Тепер ми знаємо, що собаки можуть оцінювати один одного за гарчання, — говорить дослідник. — Контактуючи з людьми, вони, можливо, роблять щось подібне».